ГЛАВА ДРУГА. ДРУЖБА

1 день 2:42.

  Надворі вже стемніло, лише ліхтарі освічували вулиці чудового міста. Десь далеко чутний був собачий гавкіт, а навколо - ні душі. У квартирі нашої героїні спали всі, окрім самої Марії. Вона сиділа напроти свого ноутбуку та чекала повідомлення. Дуже дивно було, що їй досі ніхто не відповів, адже пройшло стільки часу. Але дівчина все одно оновлювала сторінку в надії побачити повідомлення від того куратора.

  За весь час їй лише написала Руслана. Вона питала куди вона ділась після школи, просила не ображатись, а також, що її речі зараз у неї і вона поверне їх завтра у школі. Маша залишила ті повідомлення, як «Не прочитано».

  Дівчина неначе вже заспокоїлась, але всередині її все одно щось турбувало. Та як би то не було, вона не дасть кроку назад. Але для чого це зараз робиться їй невідомо. Емоції взяли гору над розумом, вона зробить це!   

  На телефон прийшло повідомлення із соціальної сторінки. Маша поспіхом почала читати:

-          Привіт, Я куратор гри “Проект Колібрі”, ти написала, що у грі. – відписав “Невідомий агент”. - Ти впевненна, що хочешь цього?

-          Так! – поспіхом відповіла Марія.

-          Добре, тебе чекає десять квестів, єдина ціль гри – вижити!

-          Я зрозуміла.

-          Я вже дізнався твій номер телефону, буду тобі писати завдання. Коли ти виконуєш, відразу отримуєш друге. Максимальний час на одне завдання 24 години.

-          А якщо я не встигну?

-          Тоді ти програєш, тобто помреш! Тому останній раз запитую, ти точно вирішила?!

-          Так, давай своє завдання!

  Відразу приходить СМС-ка:

«1 завдання: втікти з дому в проміжку часу 3:00 – 5:00 ночі, та відправитись у центр міста.»

  Маша розуміє, що це потрібно зробити лише зараз, отже вона вдягаєтся. Живе, на щастя, на першому поверсі. Одягла темно-червону кофтину, джинси, чорні кросівки, та через вікно стрибнула вниз, і побігла до центру.

  На годиннику було лише 3:17, Маша часто тим літом гуляла в темну ніч, але зараз ій було дуже страшно одній. Людей не було, машин також, лише дома та дерева. Де всі? Де поліція? Ось як вони патрулюють вулиці. Дівчина пожалкувала, що взяла тонку кофтину, тому що їй ставало холодно.

 Через тридцять хвилин вона вже була біля фонтану в центрі міста, все було тихо-тихо, лише вітер був єдиним звуком, на цій вулиці.

-          Що за нісенітниця? – подумала дівчина. – Це що жарт, таке дивне завдання.

 Марія очікувала більше, аніж зараз побачила. Вже подумала, що це просто був самозванець і збиралась іти, як телефон завібрував.

  Знову прийшло СМС:

«Молодець, перше завдання виконанно. 2 завдання: знайди в центрі людину і змусь її бути з тобою, до світанку, якщо не зможешь вмовити, вбий його.»

 Це відразу у дівчині навіяло паніку, де вона знайде тут людину, і як вона зможе її вбити у разі невдачі. Було все це дуже не зрозуміло. Може це чийсь жарт. Може Олеся побачила у соціальній мережі мій надпис і вирішила налякати, як малу дівчинку. Ця думка навпаки підняло настрій Маші, вона вирішила підіграти і не боятись. Дивно, але відразу повз вулиці проходив якийсь чоловік, дуже великого зросту, в довгому пальті, та з сумкою в руці. Він мів довге чорняве волосся. Можливо він музикант?

  Марії ці всі дивні збіги обставин аж ніяк не подобались, але це був єдиний її варіант виконати завдання. Тому що невідомо чи знайде вона когось ще. І до того ж вона не розуміла чому дають такі завдання, які треба виконувати зараз, а не як у правилі максимальний час на виконання 24 години.

-          Заждіть! – крикнула Маша, та побігла за ним.

 Чоловік завернув направо сховавшись за будинком. Як тільки дівчина туди добігла зрозуміла, що нікого тут вже не має. Знову тиша.

  Відразу хтось узяв Марію за руку, та сильно перелякалась і закричала.

-          Тихо! Чому ти кричишь? – обізвався голос сзаду. – Ти мене кликала?

-          Тттт...так. – з острахом повернулась до нього дівчина.

-          Що трапилось? Ти загубилась?

  Маша на нього дивилась, у неї наче відняло мову. У чоловіка був мудрий, старезний вигляд, та бліде лице, яке було все у зморшках. Ще до того ж бридка бородавка справа від носа у перші секунди ж не давала спокою дівчині.

-          Доречі, меня звати Мирослав. А як тебе звати?

 Голос був у нього добрий, і теплий. Наче вона прийшла у гості до старого друга. Марії відразу полегшало.

-          Мене звати Маша. – дівчина думала, як зробити так, щоб він залишився з нею до світанку і лишень одне спало на думку. – Ви можете зі мною побути до світанку, мене...просто....мати вигнала з дому.

-          Невже? Як вона посміла? За таке треба йти в поліцію, ходімо.

-          Ні! Зачекайте, я не можу туди піти, я вас просто прошу побудьте зі мною до світанку, мені страшно.

-          Ти сама вирішуєш свою долю. Але на вулиці холодно, ходімо до мене, я пригощю тебе чаєм, а зранку підеш.

-          Добре! – ця пропозиція не радувала дівчину, вони лише ось познайомились, а вже йти у чужу квартиру, але у неї не було вибору.

  Чоловік викликав таксі, та поїхали двоє до дому. В автомобілі, вони почали говорити:

-          А ви самі живете? – спитала Маша.

-          Так. – спокійно, дивлячись уперед відповідав Мирослав.

-          Як у такого доброго чоловіка не має сім’ї? – Вирішила дівчина його розговорити.

-          Не нагородив мене бог. Якось не склалось у мене з жінками, тому я сам по собі.

-          Вам напевно дуже самотньо.

-          Не завжди.

  Чомусь його голос потроху ставав серйозним. Не відчувалось того тепла, що було спочатку і це насторожило дівчину. Можливо краще не чіпати його особисте життя.

  Під’їхавши додому, вони вийшли з таксі, піднялись на третій поверх, зайшли у середину. Двокімнатна квартира була зробленна затишно: підлога вкрита килимом, блідо-рожеві шапалери, позолочена люстра. З мебелі був дерев’яний стілець, та шафа, для верхного одягу.

-          Іди направо, там кухня. – сказав Мирослав. – Я зараз підійду.

  Зайшла дівчина на кухню, шпалери були ті ж, на підлозі лежала червона плитка. Шафи, та тумбочки були також дерев’яні, а плита була стара, ще тих часів. Був ще дерев’яний стіл, та малі стульці. Зліва від входу стояв старий холодильник, а далі, невеличкий диван. На нього і сіла дівчина.

  Зачекавши приблизно десять хвилин, зайшов чоловік. На ньому був зелений халат та коричневі капці.

-          Я поставлю чайник. – сказав відразу Мирослав.

-          Добре, дякую, що приютили.

-          Нема за що. – посміхнувшись сказав чоловік.

  Як чай був зроблений, старий запропонував сісти дівчину за стіл.

-          Так що з тобою сталось, Маша?

-          З мамою посварилась, і вона мене вигнала з дому. – збрехала дівчина.

-          Ну нічого, виспишся тут, та і підеш зранку додому.

-          Я напевно погано поступила напросившись до Вас. Вибачте мене.

-          Не бери в голову. Я б не залишив таку гарну дівчину на вулиці в самотності. Як то мовити, всі ми потребуємо трішечки тепла. – продовжував з посмішкою Мирослав.

  З кожним ковтком Маша почала почувати слабкість, та сонливість. Її на диво клинуло в сон, хоча тільки-но вона була бодра. Вона відразу зрозуміла у чому справа.

-  Що ви мені підсипали сюди?! – тривожно запитала Марія.

-  Те що змусить тебе заспокоїтись і заснути. – поки він це говорив його рука потроху лягала на коліно дівчини.

-  Вибачте, але я напевно піду. – намагаючись встати, дівчина згадала про завдання, але їй було все одно на це зараз.

-  Нікуди ти не підешь! – злісно закричав чоловік.

  Марія зрозуміла, що вона потрапила у халепу. Чоловік підняв дівчину та кинув різко на диван і почав рвати одежу Маші. Тільки чутно як рвется кофтина. Героїня з останіх сил виривається з рук Мирослава, та підбігає до тумбочки.

-          Ми вирішили трішечки погратися? – у чоловіка зовсім змінився погляд: очі були скажені, злісна посмішка. – Не бійся, іди до татка. – в цей момент різко біжить до дівчини.

 Тий тільки хоче її вхопити, а вона через страх, взяла перше, що потрапиться у руки і вдарила чоловіка у груди.

  Те, що вона взяла, був ніж. Чоловік різко замовк, і з відкритими очима впав на коліна, а потім всім тілом на підлогу. Він переставав дихати. З рота пішла кров. Дівчина бачила наче уповільнену дію. Як перед її очами догорало життя людини. Того, хто мало не зґвалтував її щойно.

  У дівчини паніка, кофтина розірвана, невідомо де знаходиться, вбила чоловіка. Дія снодійного програвала адреналіну у крові героїні. Тільки і чутно було пульс серця і свист. Вона відразу почала бігти з дому. Спустилась по сходах, вийшла з під’їзду. Пробігла хвилин десять в невідомому направленні і сіла на асфальт під аркою, та і сльози на очах. Що це сталось, як так сталось? Я що сплю? Де я? Я хочу додому, будь-ласка нехай усе це скінчиться. Руки тремтіли. У неї почались галюцинації. Вона бачила неначе у неї всі руки в крові, неначе вона сама в крові. Хоча це було не так.

  Вона мала жалюгідний вигляд. Одяг розірваний, волосся розпущене у різні сторони, руки тремтіли. Неначе вона щойно із психлікарні втекла. Вже почало трохи проявлятись світло надворі.

  Знову СМС:

«Друге завдання виконанно. Не пощастило ж тобі потрапити у руки старого педофіла). Ми все прибрали. Вважай це наш подарунок. Отже, наступним завданням буде скинути кудись всю одежу в якій ти зараз знаходишся. Зробити це треба мінімум за сім кілометрів від дому. Нижню білизну можеш залишити. Після того, як все зробиш, дістатись додому пішки, не надягаючи нічого. Бажаю успіху. ;-) »

  Дівчина плакала і розуміла, що не треба було їй грати. В голові було лише одне питання:

-          Невже у всіх такі завдання, невже Руслана також ходила одна по місту в ніч? Яка я дурепа!

  Маша вирішила, раз почала, то повинна пройти гру! Але вона до кінця не розуміла де знаходиться. І до чого таке дивне завдання. Познущатись? В телефоні відкрила карту, вона від дому була за одинадцять кілометрів. Вирішила максимально пройтись в одежі, а потім викинути її у сміття.

2 день.

Ранок, 6:24.

  Сонце тільки сходило, дівчина зрозуміла, що треба ідти якнайшвидше.  На ній була лише біла нижня білизна, та в правій руці телефон. Вона мала дуже гарну та сексуальну фігуру, звичайно не спортсменка, але вдома займалась над собою. Олег, як перший раз побачив Машу чисто у білизні, був здивований настільки, що аж відняло мову. Весь час питав чому вона таку красу приховує і носить тусклу одежу. Вона була гарніше тих авторитетних дівчат у школі. Але Маша це робила для себе, а не чисто щоб піднімати свій авторитет.

  Босими ногами вона почала йти. Їй було дуже не зручно, що в самі ноги, що йти напівголою дворами. Людей, поки що, дівчина не зустріла, але щоб дістатись додому їй треба було пройти через центр міста. Марії було дуже соромно, лише одна думка в голові була: «Дістатись додому якнайшвидше».

  Дійшовши до центру міста, Маша бачила багато людей. Всі в ций час починали їхати на роботу, до шкіл та університетів. Дивились на неї, за очі шепотілись, хтось навіть знімав на камеру, а самій дівчині було соромно. Єдине бажання було провалитись крізь землю, щоб ніхто не бачив цього. Її життя було зламане, ніч виявилась дуже напруженою і страшною. Їй ще ніколи не було так страшно. Вона хотіла померти. Невже це і є головна ціль гри, подумала Маша, довести людину до самогубства такими жорстокими речами. Який сенс цієї гри, все-одно потім помреш.

  Ледве як, вона через тридцять хвилин дісталась додому, вся змученна, хотілось спати, але треба йти в школу. На щастя, батьки ще спали в цей час, тому не замітили, що донька не ночувала дома.

  Першим ділом вона пішла в душ, потім поїла, вдяглась у форму, та попрямувала до школи.

Школа, 8:22.

  Всі здивувались, Маша не запізнилась, але по її вигляду можно було зрозуміти, що ніч вона не спала. На задніх партах, сиділа мала зграя дітей, та щось сміялись, лише один крикнув, побачивши Машу:

-          Дивіться, зірка інтернету!

  Учні засміялись, лише Руслана підійшла і показала відео, де вона в білизні крокувала по місту.  

-          Що тебе так пробило походити в нижній білизні в центрі? – крикнула Олеся.

-          Не твоє собаче діло! – злісно відповіла Марія.

-          А все ж...невже ти також почала грати? Я бачила на сторінці твій запис, що ти у грі. – сказала друга дівчина.

-          Так! Почала грати! І зрозуміла, що це все погано, і не жарти, та жалкую.

-          Жорстокі у тебе завдання. Куратор злісний потрапився тобі. – сказала Руслана. У мене такого ще не було.

-          Це що означає, у кожного свої завдання, індивідуальні? – здивовано спитала Маша.

-          Аякже, це і робить гру цікавою! – крикнула Олеся

-          Нічого тут цікавого, я виконала третьє завдання і вже не можу більше грати.

-          Ути пути, які ми ніжні, сподіваюсь ти скоро нас покинеш,  блоха патлата. – знущаючись промовляла Олеся.

  Маша тільки почала йти в сторону нахабної дівчини, як Руслана зупинила її.

-          Чуєш ти, курка, якщо ти зараз не закриєш своє хавало, ти покинеш нас раніше, аніж хтось інший. – Почала влізати в розмову Руслана.

-          Ох, що з вас узяти, все одно вам не довго залишилось. – посміхаючись Олеся відвернулась від дівчат, та почала розмовляти зі своєю компанією.

-          Ти, доречі, нікому не кажи свої завдання, за це карають, бувало і вбивали. – мовляла Руслана Маші.

-          Яка я дурепа, що вирішила грати!

-          До речі, ось твій рюкзак, тримай. Ти мене пробачила?

-          Головне виживи!

-          Ти також.

  Пролунав дзвінок.

  Перший урок була біологія. Вчитилем біології був їхній класний керівник. Марина Іванівна зайшла з похмурим обличчям.

-          Діти, у мене для вас трагічна новина, сьогодні в нашій школі нас покинули троє людей: Михаїл Кревець, Богдан Мовчан, Олег Палійчук.

  У Марії відразу був шок, Олег, її коханий з яким ще учора вона розійшлась, загинув.

-    Зрозумійте діти, це не іграшка вам, не потрібно грати у цю гру. Я знаю, що багато хто із вас вже грають, зупиніться!

-    Хто зупинеться той також помирає, виживе той хто пройде всі рівні! – крикнула Олеся.

-  Сьогодні ж, я зателефоную вашим батькам і попрошу їх залишати вас удома.

  Класу це дуже не сподобалось, всі почали обурюватися.

-          ТИХО! – крикнула Марина Іванівна.

  Більше до цієї теми вчителька не верталась, але урок нормально провести не змогла.

  Майже всі уроки Маша, спала. Їй снився Олег, були одні кошмари. Дивно було, що наступне завдання не приходило, вона ж виконала його. Дістала телефон, він виявився виключеним.

  Після занять дівчина йшла додому і думала про цю ніч, про Олега, сльози самі по собі текли. Через що він помер? Да, він скотина, але я кохала його і не можу так просто це забути. А що як він навмисне мене покинув, знав, що помре. Вона згадувала їхні побачення. Згадала одну історію: одного разу пішли вони на пікнік, Олегові дуже хотілося побути на самоті та знав одну поляну. Поки вони там сиділи почався дощ. Почали поспіхом збиратись, Дивно, що літом і дощ, та ще й такий великий. До зупинки було далеко, і єдине місце де можна було заховатись було під бетонним мостом, він був не великий, але сховатись можна було. Олег, як знав узяв кофтину, коли на Марії була лише спідниця та блузка. Олег ще вичитував дівчину навіщо для природи дівчина так одяглась, на що отримав відповідь: «Я хочу бути для тебе найгарнішою». Олег посміхнувся, поцілував її у ніс і сказав, що вона і так найгарніша.

  Через свій одяг вона замерзала, Олег віддав їй всю свою теплу одежу, та обняв її. Сам трусився страшне, до останнього терпів і не слухав Машу, яка намагалась його укрити. Потім він захворів, дівчина цілий тиждень бігала біля нього, лікувала. І спитала:

-          Чому ти такий упертий? Померти хочеш?

Відповідь героїню вразила.

-          Я звичайний хлопець, що з мене узяти, а ти особлива. Ти маєш жити, а я готовий за твоє життя віддати своє.

  Ну ніяк, після всього, що було, вона не може повірити, що він її кинув, та і так жорстоко. Не може повірити, що він загинув.

 Зайшовши до хати, вона зачинила двері у свою кімнату, поставила телефон на зарядку і увімкнула телефон. Було 1 не прочитане СМС:

«Привіт, зірка інтернету, ти виконала третье завдання. Четвертим завданням буде знайти кращу подругу у покинутій психлікарні за містом. Я думаю ти знаєш де це. Запізнишся – подруга загине, а вслід і ти!»

16:40

  Маша почала збиратись. На ций раз вона гарно готується. Одягла чорну майку, джинси, а поверх майки одягла зелений светр, щоб не було холодно. Взяла рюкзак, поклала туди ніж, ліхтар, компас, сірники, також інші предмети для виживання.

  Мамі збрехала, що піде до Руслани ночувати, хоча після дзвінка класної керівнички та не сильно хотіла її відпускати, і побігла за нею. Вони часто літом були біля цієї лікарні, але завжди боялись туди заходити разом, ходили різні страшні легенди, та було страшно, а тут тепер Маші самій треба буде йти туди, та ще й шукати подругу. Будівля була не маленька, 3 поверхів, широка. Пошуки могли затягнутись на довго.

19:03

  Через те, що почався дощ, дівчині було тяжко дістатись до будівлі, але вона зробила це. На дворі гримів грім, та лило, наче з відра. Зайшовши в середину, Маша бачила тільки темряву. Увімкнула ліхтар, в другу руку ніж, почала потроху йти. Кричати вона боялась, невідомо хто тут знаходиться. Навіть не знала, що буде страшніше побачити: полтергейста чи наркоманів.

  Будівля, як вище писалось, була трьох поверхова, в середині всі стіни були білі, але вони вже були трухляві й осипались. Весь час Марія відчувала, що вона не самотня тут, навіть час від часу чула вдалі кроки, але все це вона змахувала на хвилювання.

  Пройшов час, Маша вже звикла до будівлі й не так боялась, але не розуміла де її подруга, вона все обійшла. Тут відразу вона побачила залізну решітку.

-          Там я наче не дивилась. – подумала вона і пішла туди.

  Зі скрипом відчинились двері, та дівчина вже була в середені. Вона побачила Русланну без свідомості. Підбігла і почала будити її.

-          Руслана прокинься!

-          Маша? – відразу прокинулась дівчинка, та сонним голосом. – Що ти тут робиш?

-          Це було моє завдання, знайти тебе.

-          У мене також, мені сказали, що ти тут.

-          Мені також.

-          Потім я прийшла, та хтось ударив мене по голові, та я втратила свідомість.

-          Потрібно тікати, ходімо.

  Раптом обоє отримали СМС:

«Наступне завдання буде вижити. З вас тільки одна вийде звідси живою. Бийтесь до смерті!»

  У дівчат відрау шок.

-  Що?! Цього не може бути, ви що з глузду там з’їхали?! – Закричала Маша.

-  Вони не жартують. – потроху встаючи промовляла Руслана.

-  Я не можу тебе вбити! – сказала Маша.

-  Маша, ти на якому рівні?

-  Це п’ятий.

-  А я на сьомому.

   Маша підбігла до виходу. Решітка виявилась закритою, втекти ніхто не міг.

-          Вибач, але або хтось із нас, або нас двоїх вбють. Об’єктивно буде, якщо хтось виживе, так що я збираюсь вижити. – сказала Руслана і взяла у руки, лежачий біля неї, камінь. – Ти ж сама сказала мені «Головне виживи», ось я і виживаю!

-          Ні! СТІЙ! – крикнула Маша.

  Руслана кинулась на неї з камнем, та почала увертатись і тікати в другу сторону.

-          Ти з глузду з’їхала, ти ж моя найкраща подруга! – кричить Марія.

-          Я не збираюсь помирати через те, що ми подруги.

  Та знову кинулась на дівчину, після чого вони обоє впали. Ніж і ліхтар розлетілись у різні боки, Маша поповзла до ножа, в разі чого, захистити себе. Але не встигає, її Руслана хапає за ногу і відводить на себе, після чого сама побігла до ножа, та вхопила його. Поки вона прямувала до ножа, Маша різко встала, та тримала за рукою камінь.

-          Так, можливо я і з’їхала з глузлу. Але я хочу жити, мені набридло бути твоєю тінню. Маша розумна, вона хороша, товаришуй з нею Руслана. А хтось на мене хоча б дивився, у мене ніколи не було хлопця, завжди ти була кращою від мене. Ти була проти гри, а як дізналась, що я граю, то ти вирішила знову показати, що ти найкраща? Знову робиш мене своєю тіню. НЕ-ВИЙ-ДЕ!

-          Ти ніколи не була моєю тінню, ти ж моя найкраща подруга, ми дружимо з дитинства. Та і почала я грати не через це!

-          Подруго, зроби послугу – помри!

  Після чого Руслана кинулась з ножом на Машу, але та швидко кинула камінь у голову дівчині. Русланна впала, але ще досі дихала. Ніж лежав перед Марією. Перед нею був вибір. Вона розчарована, що весь час її подруга була їй зовсім не вірним другом. Тепер вона розуміла, краща подруга – мертва подруга. Може це стан афекту?

-          Пробач подруго!

  Зі сльозами на очах вона підійшла до Руслани.

-          Я не хочу тебе вбивати, але я хочу жити. Ніколи не думала, що ти мене так ненавидиш.

 Злістно вона піднесла ніж до горла дівчини.

-          Бувай!

       Тільки та зібралась пройтись лезом по горлу, як Руслана схопила її за руку.

-          Рано радієш! – другою рукою вона скинула Машу і сіла на неї.

 Під час того, як дівчата намагались одне у одної забрати ніж, він відлетів на декілька метрів. Після Руслана почала кулаками бити по лицю подруги, а потім схопила її за горло та почала душити.

-          Передай від мене привіт Олегу. На добраніч подруго.

  З останніх сил Маша взяла камінь, який лежав поруч, та зі всієї сили зарядила Руслані у скроневу ділянку. Била так декілька раз, поки у тої не ослабла хватка і та не впала на підлогу.

  Маша потім різко встала над подругою, тримаючи камінь, сіла над нею і продовжила бити її по лицю. Вона втратила контроль над собою. Вона вже переламала їй череп, але все одно продовжувала бити. Лише через секунд 20 вона прийшла до тями і зупинилася. Сльози були на очах. Руки, як і одяг були у крові. Вона зробила це. Вона вбила людину, вбила близьку собі людину. Маша тепер наче не жила, а існувала.

 -    Завдання виконано! Я сподіваюсь ти радий сучий ти сину! Коли я доберусь до тебе з тобою я зроблю теж саме!

  Зняла з руки намисто білого кольору і поклала на руки Руслани. Давно вони зробили одне одному такі намиста, в знак дружби. Якої тепер не має.

  Маша встала, двері були вже  відчинені. Холоднокровно, з образою на душі Маша пішла додому.

***

  Кожен день нам випадає шанс спілкуватися з багатьма людьми. Ми знайомимось, дружимо, а деякі стають насправді близькими до душі люди. А що як визнати один важливий факт: Ми прийшли самі, та самі підемо. Людина завжди буде думати лише за себе, все залежить від ситуації. Бували навіть випадки, коли під час війни батьки у стані афекту тікали з міста залишавши своїх дітей.

  За життя у людей все менше і менше коло тих, кому вони могли б довіритись. А чому? Тому що багато хто за життя міг зрадити. Це як іграшкою, яка б’є струмом. Спочатку ми попадаємось у цей прикол, а далі туди не ліземо, бо знаємо, що може статись.

  Друге правило: Кожен думає лише за себе. Навіть якщо вас багато що зв’язувало в один прекрасний момент може трапитись якась ситуація, що ви можете стати навіть ворогами. Але це не означає, що не треба довіряти, просто треба вибирати кому можна довіритись, а кому краще не треба. Та навіть якщо довірились, не забувайте, що ви одні прийшли у цей світ, та одні підете. Не давайте людям ніж, яким вони вас потім можуть зарізати.  

***

3 день.

Ранок, 7:27.

  Маша прокинулась рано, і відразу увімкнула телефон.

 «Я бачу ти готова до більш серйозних завдань. Шосте завдання: у шафі знайдеш речі і інструкціїї. Починаємо грати по дорослому».